...я бы еще ревела и ревела ...
вчера вечером, сегодня утром, завтра после обеда...
пила бы много-много кофе...
слушала ТУ музыку, от которой все мысли и эмоции выливались бы наружу, как вино из разбитого бокала...

если бы...

вдруг не почувствовала себя такой дурой...
плаксой...
кофеманкой...
и сентиментальной истеричкой....
и не поняла бы, что мой душевный раскол НИКАК, никаким боком не затронет его чувств...
что он даже и не узнает...
и не взглянет в мои опухшие от слез глаза, в тот самый момент когда на меня опять нахлынет чертова сердечная меланхолия...
он будет спокойно сидеть где-то, с кем-то, пить пиво, курить и смеятся...

Вот как...
слезы высыхают...
взгляд мой стеклянеет...
сердце покрывается ледовой корочкой...
Привет, мир, вот она новая я...

...я бы еще ревела и ревела ...
вчера вечером,сегодня утром, завтра после обеда...
пила бы много-много кофе...
слушала ТУ музыку,от которой все мысли и эмоции выливались бы наружу,как вино из разбитого бокала...

если бы...

вдруг не почувствовала себя такой дурой...
плаксой...
кофеманкой...
и сентиментальной истеричкой....
и не поняла бы, что мой душевный раскол НИКАК,никаким боком не затронет его чувств...
что он даже и не узнает...
и не взглянет в мои опухшие от слез глаза, в тот самый момент когда на меня опять нахлынет чертова сердечная меланхолия...
он будет спокойно сидеть где-то, с кем-то, пить пиво, курить и смеятся...

Вот как...
слезы высыхают...
взгляд мой стеклянеет...
сердце покрывается ледовой корочкой...
Привет,мир,вот она новая я...

ну вот...

Моя любовь живет в дворце хрустальном.
Выходит сквозь жемчужные врата.
И отражаясь в озере зеркальном,
Цветут улыбкой нежные уста.

Ее чело печаль не потревожит,
И даже, мимолетная слеза
Вуалью грусти затенить не сможет
Моей любви прекрасные глаза.

Туман…Важкі і сірі хмари,
Холодний вітер і колючий дощ…
Усе це огорнуло її рани,
Які не гояться чомусь…
Ще зовсім трохи і душа замерзне,
А серце взагалі припинить бій…
Та в голові і досі думок рій,
Які на здійснення надіються ще мрій…
Ознак життя вже майже і немає…
Тоді ж на що її душа чекає?
Не прийде ні весна, ні літо…
А прийде лиш зима, з її холодним вітром…
І замете усі стежки й дороги,
І у душі не буде більше змоги
Плекати ту надію на життя,
Яку вона у нім знайшла…
Замерзло все…замерзло і кохання…
Яке вже не спасе і весна рання…
Тоді для чого вона взагалі?
Коли не в змозі помогти мені…

Уже не буде того, що було колись…
Уже не усміхнешся ти для мене.
Не поцілуєш і не обіймеш…
І ніжним словом вже не назовеш…
Не буде тих розмов, і того суму….
Усе минуло – залишилась туга…
А пам'ять, спогади? Вони живі!
І досі всі живуть в моїй душі.
Живуть і не дають спокою,
А серце лиш живе тобою…
Та зможу я і це здолати,
І образ твій з життя забрати!
Покинь думки мої й бажання,
І буде це нехай остання твоя
Для мене послуга…
Як жаль, що того вже не буде…
Як жаль, що все те не вернути…
Не усміхнешся і не поцілуєш…
Зате у пам’яті моїй пануєш….
29.10.2009

Мабуть, зустрілись ми даремно…
Та жаль, що не сказав про це відверто.
Мабуть, не варто було й починати…
Тепер за це я маю лиш страждати…
Навіщо я повірила? Для чого?
Чому не зрозуміла я нічого?
Чому відкрила серце й душу?
Яку закрити тепер мушу…
За ті секунди і хвилини щастя
Розплачуюся я нещастям…
І кожний день і знов, і знов, - 
Я розумію - ти пішов…
І не важливо вже про що ми говорили…
І не важливо чи ми взагалі любили…
Чи ти любив, чи просто говорив?
Чи то лиш сон, його легкий мотив?
Є лише факт,що «нас» уже немає…
І лиш "Вона" усе те пам’ятає…
Бо саме там побачила Тебе…
А погляд твій зустрів мене..
І якби цього не було,
То не страждала б я давно!
Ти лиш руйнуєш мою душу,
А я тебе забути мушу…
Як не банально, але серце все ж розбите…
Чи не підкажеш, що мені робити?
26.09.2009

Уже ти не мене цілуєш…
І не до мене ти телефонуєш..
І розум твій не думає про мене…
Бо вже НЕ Я, а є ВОНА у тебе!
Тепер ти кажеш, що ЇЇ кохаєш,
І лиш ЇЇ уже тепер чекаєш!
Ти мрієш, думаєш – завжди про НЕЇ,
І хочеш бути завжди тільки з НЕЮ!
Знаходиш час на всі ЇЇ бажання,
Бо це ж ВОНА уже твоє кохання!
Але як міг усе так просто ти забути???
Невже ні трішки не хотів зі мною бути?
Як можеш зараз ти дивитись мені в очі?
Які колись так вірили й щоночі
Лиш плакали, надіялись, кохали…
Тебе одного лиш вони чекали…
А ти отак все просто зруйнував…
І обіцянки всі свої назад забрав.
Даруєш ти тепер їх тільки ЇЙ,
І ти, нажаль, уже давно НЕ МІЙ!
Мені так сумно, боляче і важко,
Коли я згадую як було все прекрасно…
Та зараз розумію - це лиш роль…
Яку зіграв справжнісінький «АКТОР»!
Ну що ж, цілуєш ти ЇЇ – нехай…
Кохаєш ти ЇЇ – кохай..
Але своєї «ролі» більше ти не грай!
18.09.2009

Тебе забути я не можу!
І повернути дуже хочу!
Думки мої лише про Тебе,
Як буду жити я без Тебе???
Казав, що любиш, не забудеш,
І лиш зі мною завжди будеш…
Але тепер ти зовсім інший, 
І почуття твої не ті вже…
А чи кохав ти мене справді?
Чи було те усе по правді?
Чи, може, просто фальш усе?
А я, наївна, вірю в це?
Але ж я бачу твої очі…
Вони сумні й такі хороші…
Невже ти справді обманув?
Покинув, зрадив і забув?
Як пережити усе це, 
Без тебе живучи уже…? 
11.09.2009